Одним з самих молодих промислово розвинутих шахтарських містечок Донбасу є Кіровське. Визначальною передумовою розвитку молодого шахтарського міста Кіровське стали розвідуванні запаси кам’яного вугілля, які нині складають більш 175 млн. тонн.
У 50-х роках XIX століття у прилеглих селищах жили кріпосні селяни графа Орлова. Ще раніше сюди прибули німці, які купували у графа землі, отримані в подарунок від Катерини II. При продажу земельних ділянок Орлов становив обов’язкову умову: нове поселення на цих землях повинно носити ім’я його нащадків. Поселення, яке стало основою майбутнього міста Кіровське, називалось Давидово-Орловкою. Але німці називали поселення по-своєму: Ман-Гейм (Батьківщина людини). За даними перепису 1925 року, чисельність населення Давидо-Орловки складалось: чоловіків – 232, жінок – 255.
А слов’яни, що проїжджали повз німецьке поселення, називали його Крестовкой. Напевно, тому, що вздовж дороги на цвинтар стояв великий дерев'яний хрест, який одним кінцем указував чумакам шлях на Бахмут, іншим – на Таганрог.
До 30-х років XX століття німецька колонія Мангейм квітнула. Тут були добротні будинки, обвити виткими трояндами, достаток скоту та птиці. Німці розводили шовковичного шовкопряда. Місцевий колгосп, який очолював Михайло Іванович Брехт, мав високу рентабельність. Але з 1932 по 1941 роки німецькі сім’ї почали зменшуватися, а колгосп бідніти, так як у зв’язку з репресіями проти „ворогів народу” багатьох чоловіків з Мангейму вивезли. Невдовзі депортували всіх німців.
Після депортації німців у 1941 році назви Манн-Гейм, Давидо-Орловка, колгосп ім. Чкалова зникли разом з аборигенами. Залишилася назва Крестовка, що і було занесено в офіційні документи після Великої Вітчизняної війни.
У 1946 році Крестовка була маленьким хутірцем із двома десятками напівзруйнованих будинків. В одному з житлових будинків розташовувалася середня школа, у якій навчалося 20 дітей.
В Стожковскій балці, біля хутора Крестовка, у 1954 році було розпочато будівництво вугільних шахт. Разом із шахтами зростало і робоче селище. Через два роки тут вже діяли шахти № 1-1 «Давыдовская-Западная», №3-4, 5, 6, 7 та ін.
У 1957 році за рішенням ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР навколо селища почалося будівництво восьми комсомольських шахт...»
Посланці всіх областей України їхали на Донбас по комсомольських путівках. Щодня на будівництво прибували сотні дівчат і юнаків з комсомольськими значками, які ще місяць тому залишили шкільні класи, а деякі і цілим класом.
14 вересня 1956 року селищу будівництва Давидовської групи шахт Шахтарського району було привласнено найменування Кіровське.
Багато областей делегували своїх посланців для будівництва шахт свого імені: „Ровенської”, „Житомирської”, „Дрогобицької”, „Донецької”, „Миколаївської”, „Тернопільської”.
До кінця 1958 року всі шахти були здані в експлуатацію і були названі на честь першобудівельників: «Житомирська», «Миколаївська», «Ровенська», «Донецька», «Тернопільська», «Дрогобицька» та інші.
Володимир Дрозденко, секретар ЦК ВЛКСМ України, журналіст, написав книгу про самовіддану працю молоді на Донбасі «Народження подвигу» (видавництво «Молода гвардія», 1959), де передав азарт змагання молодіжних колективів, привів записи з щоденників шахт: «Житомирська», «Донецька» і ін.
Рішенням Сталінського облвиконкому №206 від 29 серпня 1958 року селище міського типу Кіровське Харцизького району було віднесено до категорії міст районного підпорядкування.
Як і в інших містах країни, на самому початку 1959 року тут з’явилися перші бригади і ударники комуністичної праці.
Колективи Кіровських шахтоуправлінь не один раз виходили переможцями в соціалістичних змаганнях. Їм присуджувались знамена тресту „Жовтеньвугілля”, совнархозу та комбінату „Артемвугілля”. За тудові успіхи велика група гірників була нагороджена у 1966 році орденами та медалями СРСР. Героєм соціалістичної праці удостоєно бригадир прохідників Цукоров Олександр Максимович, орденом Леніна – Терещенко Василь Олексійович – інженер ш/у та десятник вентиляційної служби ш/у №2 – Солений Федір Савелійович. Орденом трудового Червоного Прапору – нагороджено прохідник Білоус Павло Дмитрович. Багато гірняків нагороджені орденом „Знак пошани”, медалями „За трудову доблесть” та „Трудову відзнаку”, а також „Шахтарської Слави”.
Друге дихання місто отримало у 1974 році, коли було розпочато будівництво шахти «Ждановская-Капитальная». У 1980 році шахта була здана в експлуатацію і у березні цього ж року була перейменована в «Комсомолець Донбасу». Задумана як одна з найбільших у Європі, оснащена на той час новими технологіями вуглевидобутку, сучасним гірняцьким устаткуванням, шахта стала однією з перспективних у Донбасі. При проектній потужності 3млн.600 тис. тонн вугілля в рік термін служби шахти розрахований на 62 року інтенсивної експлуатації.
Особливо плодотворно трудилися шахтобудівники в завершальному році 10-тої п’ятирічниці. Вони освоїли 40 мільйонів рублів, в тому числі виконали будівельно-монтажних робіт на 30 мільйонів рублів. У результаті шахта-гігант була введена у стрій на рік раніше строку.
По закінченню будівництва шахти „Комсомолець Донбасу” державні нагородами було нагороджено 300 чоловік, тоді коли за будівництво найвідомішого космодрому Байконур нагороди отримали 250 чоловік.
Указом Президії Верховної Ради УРСР № 487 від 12 серпня 1987 року місто Кіровське Донецької області було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.
Кіровське – місто трудове: праця – в його основі, з праці воно починалось: з активної, творчої, самовідданої. Працею творчою, активною, самовідданою живе місто сьогодні.
Ткаченко Л.В. начальник архівного відділу Кіровської міської ради