Держархівом області започатковано новий інформаційний проєкт до 10-ї річниці російсько-української війни.

Цього року виповнюється 10 років з початку новітньої російсько-української війни, коли в лютому 2014 року російська федерація, порушивши світовий порядок, окупувала територію України – Крим, а на початку весни того ж року розв’язала неоголошену війну на Донбасі. Збройна агресія рф в Україні стала несподіванкою як для українського політикуму і суспільства, так і для міжнародної спільноти.

Пропонуємо до вашої уваги матеріали про основні події російсько-української війни на Донеччині, які відбувались в цей період. Вся інформація буде доступна на нашому сайті та у соціальних мережах Фейсбук та Інстаграм за хештегом #10роківВійни.

---

Початком російської інтервенції в Україну стало 20 лютого 2014 року. У цей день москва розпочала сплановану спецоперацію із захоплення Криму.

Поки вся увага українського суспільства та цивілізованого світу була прикута до розстрілів учасників Революції Гідності на Майдані, у Криму російські війська розпочали рух. На півострові з’явилися вантажівки без номерів та російські військові без розпізнавальних знаків, так звані «зелені чоловічки».

Того ж дня з Козачої бухти Севастополя, місця дислокації 810-ї бригади морської піхоти Чорноморського флоту росії (ЧФ РФ), вийшла колона бронетехніки. Це пояснили тим що нібито ЧФ РФ в Криму переведено на посилений режим охорони через складну політичну ситуацію в Україні. Ситуація ставала все більш нестабільною.

23 лютого 2014 р. під контроль рф фактично перейшов Севастополь, коли на мітингу під проросійськими гаслами було обрано так званого «народного мера» і створено «загони самооборони». Того ж дня такі ж саме загони почали створюватись у Сімферополі. Додатково росія з Тольятті до Криму перекинула окрему бригаду спецназу Головного розвідувального управління Генштабу ЗС РФ. Разом вони насаджували російську владу у Криму.

Між Україною та рф розпочалося протистояння. У період з 20 лютого до 5 вересня 2014 року, коли було підписано, так званий, Мінський протокол «про припинення застосування зброї» можна виокремити чотири фази.

У першій фазі відбулося неконтрольоване переміщення російських військ територією півострову, створення й озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних сил рф та захоплення російським спецназом приміщень Верховної Ради та уряду Автономної республіки Крим. Російські війська розпочали окупацію Криму.

У ніч на 27 лютого російські спецпризначенці захопили урядові будівлі Криму та встановили на них російські прапори. В ході цієї операції на півострові був встановлений маріонетковий режим на чолі з самопроголошеним «головою Ради міністрів АР Крим» Сергієм Аксьоновим, який «звернувся» до президента росії Путіна із запитом посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. У відповідь 1 березня російський президент відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим, яку підтримали обидві палати федеральних зборів. 16 березня в Криму було проведено нелегітимний референдум щодо його входження до складу рф, а вже через два дні – 18 березня, проголошено про «приєднання» Криму до рф.

На звинувачення у військовій агресії росія спочатку заперечувала факт свого втручання. Лише 17 квітня 2014 року президент росії Путін вперше публічно визнав, що в подіях у Криму брали участь російські військові. Згодом учасники спецоперації отримали медалі «За повернення Криму», що свідчить про завчасно сплановану операцію російських спецслужб.

Аналогічний сценарій росія спробувала втілити на материковій частині України. На початку березня 2014 року спеціально підготовлені штурмові групи, очолювані російськими офіцерами, здійснили спроби захопити адміністративні будинки в Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Одеській та Дніпропетровській областях.

Для створення сприятливого інформаційного фону у багатьох обласних центрах східних, центральних та південних регіонів України організували серію мітингів і акцій, що отримали назву «Русская весна». У них брали участь привезені з росії активісти та частково місцеві жителі. Їх учасники висували широкий спектр вимог — від переходу до федеративного устрою України до закликів розділення території України та повторення «Кримського сценарію» з входженням до складу росії.

На противагу їм у Сумах, Дніпрі, Запоріжжі, Полтаві, Одесі, Херсоні та Миколаєві проходили чисельні проукраїнські мітинги під проєвропейськими гаслами та на підтримку територіальної цілісності України.

Сутички проукраїнських активістів з проросійськи налаштованими громадянами стали регулярним явищем для східних міст України. А вже 13 березня пролилась перша кров – на проукраїнському мітингу в Донецьку росіянами вбито його учасника Дмитра Чернявського. Надалі ситуація ставала з кожним днем все складнішою, а мітинги переростали у неконтрольоване свавілля. Яке закінчилося збройним виступом терористів у Донецьку та Луганську із подальшим захопленням і утриманням адмінбудівель, місцевих силових управлінь та інших важливих об’єктів.

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалась у квітні 2014 року. 07 квітня озброєними групами, що контролювались російськими спецслужбами, проголошено створення терористичної організації «Донецька народна республіка» – ДНР. 27 квітня у такий самий спосіб створено так звану «Луганську народну республіку» – ЛНР.

У Донецькій області збройне протистояння почалося 12 квітня 2014 року із захоплення російськими диверсантами, керованими офіцерами спецслужб рф, українських міст на півночі Донеччини. О 9-й ранку, після короткого штурму з використанням димових шашок та сльозогінного газу, диверсійним загоном російських найманців під керівництвом відставного полковника ФСБ Ігоря Стрєлкова-Гіркіна було захоплено Слов’янський міський відділ МВС України, а надвечір місцевий відділ СБУ. Того ж дня загін бойовиків захопив відділ МВС у м. Краматорськ та 500 одиниць вогнепальної зброї.

У наступні дні штурмові загони російських диверсантів взяли під контроль Горлівку, інші міста північної і центральної Донеччини та частину Луганської області.

У відповідь на вторгнення російських диверсійних загонів, 13 квітня 2014 року, виконуючий  обов’язки президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції (АТО) із залученням Збройних Сил України, силових структур МВС та СБУ. Перекинуті у район Слов’янська та Краматорська спецпідрозділи СБУ і ЗСУ 13 квітня у Семенівці прийняли перший бій.

Зоною проведення АТО стали Донецька та Луганська області, а також Ізюмський район Харківської області. Проти Збройних сил України діяли незаконні військові формування з російських спецназівців, диверсантів та місцевих кримінальних елементів і саботажників.

Підрозділи НГУ та МВС «Омега» 24 квітня провели розвідку боєм та знищили 2 блокпости так званого «народного ополчення Слов’янська». Протистояння набирало обертів. З 2 до 5 травня навколо Слов’янська та в районі Краматорська, прилеглих територій розгорілися запеклі бої. Після серії невдалих лобових штурмів Слов’янська, під час яких українські сили втратили 2 бойові гелікоптери Мі-24, а також кількох засідок, керівництво АТО ухвалило рішення з оточення Слов’янська, відрізаючи гарнізон російських найманців від постачання зброї з росії.

З 03 до 10 травня центром уваги став Маріуполь. Кілька днів у місті відбувалися зіткнення українських силовиків з російськими бойовиками. Внаслідок боїв 09 травня в місті загинуло 11 осіб. У ніч на 10 травня Маріупольську міськраду підпалили, будівля частково згоріла. Після цього ЗСУ і НГУ відвели свої підрозділи з міста.

11 травня на території Донецької та Луганської областей, підконтрольних бойовикам, було проведено псевдореферендум про «суверенітет» так званих днр та лнр. Після його проведення ескалація конфлікту стала набирати оберти.

Основні бої точилися між Краматорськом та Слов’янськом. За їх результатами важлива висота – гора Карачун поблизу Слов’янська перейшла під контроль сил АТО.

На жаль, травень відзначився не тільки перемогами сил АТО. 22 травня бойовики напали на блокпост ЗСУ під Волновахою, де 18 українських військових загинули, 32 отримали поранення.

У травні сили АТО повернули під контроль Добропільський, Олександрівський, Великоновосілківський, Волноваський, Мар’їнський, Володарський і Старобешівський райони. 26 травня 2014 р. проведено операцію з деблокування Донецького аеропорту – здійснено висадку десантного загону, який за ефективної підтримки авіації розгромив противника.

04 червня звільнено від російської окупації місто Лиман. Успішним стало проведення 12–13 червня операції із прикриття ділянки державного кордону Григорівка – Червонопартизанськ. У результаті рішучих дій українські воїни зайняли міст через річку Сіверський Донець та плацдарм на луганському напрямку.

Станом на 5 червня, під контролем російських найманців знаходилась промислова агломерація, включно з Донецьком і Луганськом, а північна межа контрольованих ними територій проходила по лінії Сіверськ – Сєверодонецьк – Станично-Луганське. Західна і південна межі проходили околицями міст Дружківка – Костянтинівка – Дзержинськ – Авдіївка – Донецьк – Старобешеве – Комсомольське. У Маріуполі готувалася повна зачистка міста від окупантів. А 13 червня українські війська відновили контроль над містом.

Тривали запеклі бої між українськими військами та окупантами за курган Савур-Могила. 20–21 червня 2014 р. українські військові підрозділи взяли під контроль державний кордон на ділянці Червонопартизанськ – Ізварине, а до кінця червня 2014 р. було відновлено контроль над 250 км українсько-російського кордону.

Третя фаза. Після провалу спроб мирного врегулювання ситуації на Донеччині під час «режиму тиші», та постійних обстрілів гібридними окупаційними військами сил АТО, від яких загинуло 27 українських військовослужбовців, Президент Порошенко віддав наказ силам АТО з 01 липня 2014 р. розпочати активні дії. Ця операція із звільнення території Сходу тривала до 24 серпня 2014 року.

05 липня українські війська звільнили міста Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, а наступного дня – Бахмут. У подальшому було звільнено Сіверськ, Торецьк, Сєверодонецьк та Лисичанськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Жданівку. Наприкінці липня – початку серпня звільнено Авдіївку, Мар’їнку та Красногорівку.

У результаті активних дій ЗС України в липні–серпні 2014 р. російські «гібридні» окупаційні сили на Сході України зазнали значних втрат в особовому складі, озброєнні та військовій техніці. У відповідь на успішні дії сил АТО росія почала обстрілювати Україну зі своєї території.

17 липня 2014 р. поблизу м. Торез Донецької області з російського ЗРК «Бук» було збито пасажирський літак Boeing 777 рейсу МН17 авіакомпанії «Малайзійські авіалінії» в результаті чого загинуло 298 пасажирів та членів екіпажу.

Місцем української військової слави у серпневі дні 2014 р. став курган Савур-Могила, боротьба за який тривала з червня 2014 р. 12 і 18 серпня 2014 р. на курган прорвалися дві групи спеціального призначення, які взяли під контроль пересування російських підрозділів.

До 24 серпня сили АТО звільнили понад дві третини окупованих територій, понад 100 населених пунктів Донецької та Луганської областей. З’явилася реальна можливість блокування російських окупаційних сил у районах Донецька, Макіївки, Горлівки, Луганська, їх оточення та завершити збройний конфлікт перемогою України.

Четверта фаза. В ніч на 25 серпня 2014 р. ситуація в районі АТО різко змінилася. Після масованого артилерійського удару російські підрозділи у кількості восьми батальйонних тактичних груп перетнули російсько-український кордон і швидко просунулись у напрямку Іловайська та Луганська. Ще кілька груп перейшли кордон поблизу Новоазовська. За результатами вторгнення російських військ українські підрозділи в Іловайську опинилися в оточенні і чотири доби вели запеклі бої з окупантами. Під гарантії російської сторони вихід українських військ з Іловайська був призначений на ранок 29 серпня і передбачав рух колонами за двома маршрутами. Але росіяни із засідок розстріляли колони з артилерії та бронетехніки. 366 українських воїнів загинули, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 128 опинилися у полоні.

05 вересня 2014 р. після Іловайської трагедії укладено перші Мінські угоди. Угоду про тимчасове перемир’я підписано Тристоронньою контактною групою. На момент їхнього підписання сили АТО втримали важливі населені пункти – Станицю Луганську, Щастя, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Дебальцеве, Артемівськ, Слов’янськ і Маріуполь, та зупинили просування російських окупаційних військ.

Однак, незважаючи на Мінські домовленості, російські війська продовжували щоденні обстріли позицій українських військових на різних ділянках фронту. З моменту підписання Мінських домовленостей станом на 24 листопада кількість обстрілів російськими бойовиками українських позицій перевищила 3412.

Після того як російські окупаційні війська у серпні 2014 року на півдні Донеччини вторглись до України та захопили Новоазовськ, українські військові розпочали підготовку оборони Маріуполя.

З вересня 2014 року ворог активізував свої спроби захопити Донецький аеропорт. Бої за важливий стратегічний об’єкт тривали до 23 січня 2015 року і стали одними з найзапекліших у війні на сході країни.

Метою інформаційного проєкту #10роківВійни, є розгляд подій пов’язаних з військовою агресією росії, що відбувались на території Донеччини.