8 вересня 1943 року – війська Південного та Південно-Західного фронтів звільнили від нацистських окупантів місто Донецьк (тоді – Сталіно) – обласний центр та центр Донецького басейну – найважливішого вугільного та промислового району країни.

13 серпня 1943 року розпочалась сьома та остаточна Донбаська операція, яка здійснювалася силами Південного та Південно-Західного фронтів. Найбільш жорстокими були бої на річці Міус за висоту 277,9 (Савур-Могила). Згодом почалося визволення основних міст регіону: 4 вересня – Дебальцеве, 5 вересня – Бахмут та Горлівка, 6 вересня – Краматорськ, Слов’янськ, Костянтинівка та Макіївка, 8 вересня – Донецьк і Покровськ, 10 вересня – Маріуполь. 14 вересня було визволено останні населені пункти на території Донецької (тоді – Сталінської) області, а бойові дії було перенесено на територію сусідніх Запорізької та Дніпропетровської областей. Серпень-вересень 1943 року став часом остаточного вигнання нацистів з Донеччини. 

У боях за визволення Донбасу загинуло багато воїнів радянської армії. Загальні втрати у боях за область під час 1941-1943 рр. становлять до 59 — 60 тисяч вбитими та померлими на етапах санітарної евакуації, а також 85 тисяч тих, хто пропав безвісті.

Перемозі та звільненню передували майже 700 днів окупації, сповнені болем, страхом, масовим винищенням мирного населення.

Відлік окупації м. Сталіно нацистами розпочався 21 жовтня 1941 року. Німецьке командування одразу запевнило, що боротьба не ведеться із мирним населенням, а основна мета – звільнення цих територій від деспотизму євреїв та більшовиків. Але все було навпаки. Місцеве населення нелюдяно винищувалося. Цими злочинами займалися військова жандармерія разом із поліцією. З найменшого приводу був розстріл – за вираження співчуття до радянської влади та червоної армії, за активну роботу в минулому, за родинні зв’язки з комуністами та комсомольцями, допомогу особам єврейської національності тощо.

Лише на шахті 4-4-біс Калинівка за період з листопада 1941 року до початку  вересня 1943 року було розстріляно та скинуто у шурф шахти десятки тисяч осіб.

Масового винищення зазнавали також військовослужбовці радянської армії, які потрапили в полон.

У січні 1942 року на території клубу металургійного заводу було організовано Центральний табір військовополонених. Умови утримання полонених в ньому були нелюдські, внаслідок чого смертність серед в’язнів доходила до 200 осіб на день. За час існування табору тільки на території клубу поховали близько 30 тисяч, а на території Центральної поліклініки – до 20 тисяч військовополонених.

Згідно доповіді заступника голови Сталінської обласної комісії з розслідування злочинів і збитків заподіяних німецько-фашистськими загарбниками за час окупації на території області було вбито та закатовано 174 416 мирних громадян, 149 367 військовополонених, 252 тисяч громадян насильно вивезено до Німеччини, завдано матеріальних збитків у розмірі 30 мільярдів рублів.

 Після вигнання нацистів на території області запрацювали фільтраційні табори, організовані репресивними органами радянської влади, розпочалися репресії, знущання та розстріли мирного населення.  Загалом втрати серед населення внаслідок репресивних дій комуністичного тоталітарного режиму СРСР після завершення бойових дій на території нашої області були не меншими, ніж за кілька років німецької окупації.

Сьогодні російська окупаційна влада впроваджують на тимчасово окупованих територіях України ту ж саму практику репресій, знущань та катувань мирного населення, нелояльного до агресора. А умови утримання у таборах для військовополонених порушують всі норми Женевської конвенції.

Схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто звільняв нашу землю від нацистської окупації. Велика шана і подяка нашим воїнам, які вже понад 9 років захищають Україну від російської агресії. Щоб жахіття війни пішли в минуле та ніколи не повторювалися.